Богдан Хмельницький

                     Богдан Хмельницький гетьман Війська  Запорозького                        

Богдан Хмельницький був сином українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко під Чигирином мав невеликий хутір Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а потім скоро вступив до козацького війська. Вже незабаром показалося, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний вождь.

Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з Турками, а в битві під Цецорою (1620 року) боровся поруч зі своїм батьком. Батько загинув у тій битві, а молодий Богдан попав в турецьку неволю, де пробув два роки. В неволі навчився він турецької й татарської мови та пізнав турецькі звичаї, а це в пізнішім житті йому не раз дуже знадобилось.

Вийшовши з неволі, став сотником козацького війська і його знали запорожці, як відважного й розумного чоловіка. По козацькім повстанні в 1638 р., що не вдалося, Хмельницький жив постійно в Чигирині, або в своїм хуторі Суботові, що одержав по батькові. Та чигиринський староста й урядники не довіряли йому й боялися тримати коло себе. Отже часто висилали його з козаками у степи, побивати татарські загони. Найбільше зненавидів Богдана чигиринський підстароста Чаплінські.

Коли раз, уже в 1647 році, Хмельницький рушив з сотнею козаків у степ, Чаплінські напав зі своїми гайдуками на Суботів, ограбив цілий хутір і побив наймолодшого синка Хмельницького так важко, що хлопець незабаром умер. Хмельницький подав на Чаплінського до суду, але суд розсудив справу несправедливо. Тоді Богдан поїхав на скаргу аж до польського короля Володислава IV у Варшаву, та король сказав, що й він сам безсильний проти шляхти. А зрештою - говорив король - "ви люди військові, маєте шаблі при боці, тож самі бороніть своєї честі і свого майна..."

Тоді Богдан Хмельницький сам рішив помститися за свою кривду і за кривду народу, не тільки на Чаплінські, а й на всіх подібних панах, що самовільно поводилися з народом. Він поїхав на Січ, скликав усіх козаків, що малими відділами перебували по степах, і розказав їм про свою кривду й кривду всього народу. Він промовив до козаків так сердечно, що вони вибрали його гетьманом і в захопленні взивали його, щоб вів їх до боротьби. Хмельницький договорився ще з татарами, що обіцяли йому помагати, й весною 1648 року рушив проти польського війська і всієї шляхти, що була на Україні. Коли тільки по Україні пішла чутка, що Хмельницький збирає сили проти польських панів, усі, молоді й старі, почали приставати до козаків. Незабаром гетьман мав коло себе велике військо й зачав побивати польське військо, раз-по-раз.

Під Жовтими Водами розбив військо Стефана Потоцького, а його самого взяв до неволі. Під Корсунем розбив головні польські сили і взяв до неволі обох польських вождів: Миколу Потоцького й Калиновського. він виступив за свободу України.У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя.

Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом.

Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами.

На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди.Вже 22 квітня 1648 року

Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу.

І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького

З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї визвольної війни.

Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо хоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину.

Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського

Богдан Хмельницький

Презентація

Зброя

                                    Зброя Запорізьких козаків

Зброя як козацький символ 

Запорожці відносили шаблю до справжньої, "чесної", благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї, не похитнула ідеологічного значення меча. Навпаки, він під¬носився вище рушниці чи пістолета. Не вважалися запорізькою збро¬єю й дешеві, а через це доступні нижчим станам списи, ножі, келепи й сокири (хоч останні були страшною зброєю, нерідко набагато ефек¬тивнішою за меч). Як відомо, козацтво сповна віддало шану мечеві, чи точніше його аналогу - шаблі. З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа та булави: булава стала відзнакою влади, замінивши скіпетр або жезл, а келеп належав до улюблених об’єктів козацької симпатії: говорили, що він лише "торкає" ребра ворога. 

Лук є важливим елементом на порт¬ретах козацької старшини, наприклад - на відомому портреті Байди Вишневецького. Лівою рукою Байда тримає шаблю, якої майже не видно, а правою - лук з поставленою на тятиву стрілою. Про не випадковість зображення легендарного Байди з луком свідчить широко знана дума, в якій оповідується, як козацький герой розправився зі своїми катами за допомогою лука та стріл. Присутній лук і на портретах інших лицарів: Петра Сагайдачного (гравюра при вірші Саковича на погреб гетьмана), житомирського старости Семена Дениска, козака на заставках карт України Гійома де Боплана тощо. Чи не найпопулярнішими фігурами української геральдики теж є зображення лука й стріл. (15) Схоже, якби остання розвивалася самостійно, то ці фігури по¬сіли б у ній місце таких почесних геральдичних знаків, як меч та шаб¬ля. 

Почесне місце у козацькій символіці належить також рушниці. Досить 

нагадати, що озброєна рушницею постать козака стала офіцій¬ним гербом 

Війська Запорозького. Таке саме зображення є на корогвах сотень, на печатках і портретах. Але найбільш яскраво символічне зна¬чення рушниці як лицарської, навіть богатирської зброї проступає в козацьких думах. З класичної думи про козака Голоту, записаної на¬прикінці XVII ст., видно, що невід’ємною ознакою козацького лицаря, окрім доброго коня та пишних шат, є його ясна зброя. Таким чином, рушниця міцно пов’язана з обра¬зом козака - як символічним, так і реальним. 

Проте серед геральдичних знаків рушниця, на відміну від гармат та гарматних ядер, не зустрічається: загальноприйнята геральдика її не визнавала. Це, очевидно, відповідало сприйняттю вогнепальної зброї як "нечесної", "підлої", хоч і дорогої, що було притаманне багатьом народам світу. Численні докази цього можна привести і на українсько¬му матеріалі. Так, окрім відомого вислову з порівнянням холодної та вогнепальної зброї ("куля - дура, штик - молодець"), є низка фразео¬логізмів, які відносять два згадані типи зброї до різних оціночних площин: з кулею пов’язані негативні конотації ("дістати кулю в лоб"), а з штиком - позитивні ("здоровий, як штик). 

Козаки називали рушниці яничарками.

Рушницями, пістолетами й шаблями запорожці особливо любили шикувати і звертали на них велику увагу, оздоблюючи дорогою оправою та прикрасами й завжди намагалися утримувати їх у великій чистоті (через що й побутував вислів «ясна зброя»):
«зброя у них вся була прикрашена золотом та сріблом, на зброю вони витрачали все своє багатство: то й не козак, коли в нього погана зброя»;

тільки перед походами запорожці змочували рушниці й пістолети розсолом, щоб вони приіржавіли й не «грало враже око на ясній зброї». Списи й ратища (від слова «рать») також широко використовували запорожці: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». Зі списів, що дійшли до нашого часу, видно, що всі вони виготовлялися з тонкого й легкого дерева завдовжки в п’ять аршинів, спірально помальованого червоною й чорною фарбою. На кінці ратища був залізний наконечник, а на нижньому дві невеличкі, одна під одною, дірочки для ремінної петлі, що одягалася на ногу. На деяких ратищах робили ще залізну перетинку, щоб пронизаний списом ворог зопалу не просунувся по спису аж до рук козака і не зчепився знову битися з ним, адже бувало, що комусь розпанахають живота, а з нього навіть кров не бризне, він цього навіть не помічає, далі лізучи в бійку.

Деякі списи робили з вістрями на обох кінцях, ними можна було класти ворогів і сюди й туди. Списи часто служили запорожцям замість мостів при переході через болота: дійшовши до грузького місця, вони відразу кладуть один за одним два ряди списів — в кожному ряду спис і вздовж та впоперек, — і переходять по них; коли перейдуть через один ряд, відразу стають на другий, а перший знімуть і з нього мостять третій, та так і перебираються.

Шаблі використовували не надто криві й не дуже довгі, середньою довжиною в п’ять четвертей, зате дуже гострі: «як рубоне кого, то так надвоє й розсіче, — одна половина голови сюди, а друга туди». Леза шабель вкладали у дерев’яні обшиті шкірою чи обкладені металом піхви (від слова «пхати»), часто прикрашені на кінці, біля руків’я, якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах часто робили золоті насічки. Шаблі носили при лівому боці й прив’язували за два кільця, одне вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем за пояс. Шабля була настільки необхідною запорізьким козакам, що в їхніх піснях завжди називалася «шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою».

Клейноди

                           Козацькі клейноди

Українське козацтво мало свої символи-відзнаки, або клейноди (від німецького слова, що означає коштовність). Серед них – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці тощо. 

Найбільшою святинею козацтва вважалася корогва – прапор. Їх шили з найдорожчих тканин та оздоблювали вишивкою і гаптуванням. Найчастіше золотом вишивали образ Покрови пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, або козака з шаблею та мушкетом. Траплялися на бойових козацьких прапорах образи святих (найчастіше – архістратиг Михаїл), хрести, сонце, місяць, зірки, зброя, звірі. Козацькі прапори були здебільшого блакитного, жовтого, жовто-блакитного, білого, малинового, червоного й чорного кольорів. 
У козацькому війську було три роди корогв (прапорів): 
• Корогви війська всього 
• Полкові корогви 
• Сотенні корогви. 
Попервах козацьке військо мало прапори тих держав, що брало їх на службу. Щоденно використовувались менші корогви - значки (малі прапорці) 
Лише у 18 столітті на всіх військових корогвах з’явилось однакове зображення – національний герб (збереглися прапори Лубенського полку з 1758рю, Переяславського полку з 1765р.) 
Але на другому боці корогви кожний полк чи сотня мали власний знак. 

Найважливішу ознаку влади кошового отамана становила булава – палиця з горіхової деревини завдовжки 50-70 см зі срібною визолоченою кулею на кінці. Булава розкішно оздоблювалася, здебільшого смарагдами і перлами. 
На урочистих виступах гетьман тримав булаву в руці, а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом її тримав гетьманський джура (слуга й помічник). 

Важливим атрибутом влади був бунчук – древко завдовжки 2 – 2, 5 м, верхівку якого прикрашала кулька – маковиця, від якої донизу звисали пасма кінського волосся й червоні мотузки. 

Символом влади судді була військова печатка. Нею утверджувалися всі офіційні документи Війська Запорозького, видані кошем: універсали, маніфести, привілеї, дипломатичне листування. На печатці зображувався герб – постать козака, озброєного шаблею і мушкетом. Печатка була круглою, спершу меншого, а потім більшого розміру. 

Символом влади військового писаря був:

1.  срібний каламар
2. відзнакою довбиша – литаври

. Без ударів довбиша в литаври не можна було скликати Січову раду. Курінні отамани носили жезли-пірначі. Це – булава, але не з круглим яблуком, а з шестигранним наконечником із насадженими на нього срібними перами. 

Усі козацькі клейноди, за винятком палиць для литаврі, які постійно були в довбиша, зберігалися в січовій Покровській церкві, у скарбниці, й виносилися тільки за с особливим наказом кошового.